Чорнобиль — правда та брехня у документалістиці

 

Чорнобиль — правда та брехня у документалістиці

Чорнобиль 10

        критичний погляд

                              на радянську документалістику

                               стосовно чорнобильських подій

26 квітня 1996-го — 10-ті роковини Чорнобильської катастрофи... у цей день я із моїми, вже дорослими синами та їх другом, який вчепився мов той реп'ях і слідкував за нами весь шлях, перебували у Прип'яті. Ми приїхали додому, а Сергій жодного стосунку до Чорнобиля, Прип'яті, аварії не мав, наразі таких називають сталкери. Того дня першого “ювілею” м.Чорнобиль був наповнений безліччю ліквідаторів, евакуйованих, журналістів та різних кінокоманд з усього світу, чиновників, міністрів тощо. Складалося враження, що весь світ зібрався в одному місці. У той день мали відкривати пам'ятник у м. Чорнобиль , чекали приїзду Президента Україні, а наша мета була — це додому у Прип'ять. Як ми дісталися дому то окрема, майже детективна історія та попри все ми потрапили додому.

Та я наразі хочу провести порівняння між 10-річчям та сьогоднішнім днем, але сенси, розуміння, сприйняття розходяться у пролежні сторони, ба у де-чому претерічать. Це моя особиста думка, мій нерв, моя пам'ять, тому я ні на чому не наполягаю, а просто висловлюю власні думки..., прошу саме так і сприймати.

...

У мене досить складні ментальні стосунки у сприйнятті документалістики раннього поставарійного періоду. Можливо це обумовлено тим що, як свідок та учасник якихось подій, я бачила деякі невідповідності, а то й відверту брехню. Думаю, що й інші чорнобильці ( узагальнений мною термін) з цим стикалися. Саме тому я досить критично сприймаю документалістику, журналістику, літературу тощо щодо Чорнобильської катастрофи радянського періоду та початку 90-х р.р. Не раз я ловила , напр. у фільмах невідповідності геніальної операторської роботи у надзвичайних умовах і дурнослів'я супроводжуючих текстів. Я не ставлю за мету наразі шукати тріску у чужому оці, адже тому є ряд виправдань: цензура, недостатність кіноматеріалів, засекреченість, приховування чи навпаки перебільшення, зайва героізація тощо того часу . Та були й винятки де непомітно проривалася правда, але вона не завжди усвідомлювалася суспільством саме як правда.

То ж я повернуся у 10-ті роковини та вислювлю деякі власні думки і пропоную суспільству звернути увагу на деякі моменти того часу і невідповідність з теперішніми уявленнями та розумінням.

26-го квітня 1996-го на екрани телевізорів вийшов, як на мою думку один з небагатьох правдивих фільмів щодо Чорнобильської аварії телекомпанії “ВИД”.

Тож почну,

З перших хвилин ( 1:15 хв.) голос за кадром говорить про кількість жертв, про що зазвичай ЗМІ замовчували. Остання фраза: Точного числа косвенных жертв не знает никто,- це правда навіть для сьогодення. Далі той самий голос говорить про буденність та підготовку до віншувань першого ювілею.

2:58 хв. фільму - звучить голос який знайомий кожному прип'ятчанину. Це, як ми називали, - голос Прип'яті, саме цей голос о 13:30 год. 27-го квітня 1986-го року звучав у прямому ефірі з радіоточок( 3:25хв. фільму) міста. Я саме була на кухні і чула це оголошення на власні вуха, а мої сусіди у цей час вошколупилися на клумбі, висаджували троянди і, само собою зрозуміло, що його не чули. Я вийшла на балкон та сказала їм, що оголосили евакуацію. Більше ніяких оголошеннь я не чула, хоча приймач був включений постійно і на повну гучність. Це означає, що справжній текст чули ті хто перебував біля радіо. Голос Прип'яті — Ніна Мельник..., вона була редактором і ведучою місцевого радіо. Саме її голос озвучував новини міста та ЧАЕС, передавав місцеві привітання з одруженнями, народинами тощо, озвучував різноманітні об'яви, анонси заходів. Її голос неможливо було сплутати з жодним. А тепер я пропоную ще раз прослухати голос Прип'ятіта порівняти з тими записами, які 38 років ширяться з фільму у фільм, з відео у відео та у чорнобильські дні ганяють по всім ТВканалах. У оголошенні, яке звучало по радіо, не було жодного слова про радіацію та небезпеку.

Далі у фільмі бачимо колишніх школярів, жителів та працівників ЧАЕС.

8:14хв.- у кадрі Любов Глушенок, яка на той час працювала у теплиці... Поза зоною суспільство навіть не здогадувалося, що у ЧЗВ працювало багато підприємств, напр. завод “ Юпітер”, підприємство Спецатом, наукові установи, а суспільство сприймало Чорнобильську зону безлюдною пустелею по якій пересуваються лише ліквідатори та монстри з комп'ютерної гри . Далі йдуть кадри безпосередньо з ліквідації аварії на даху.

10:24 хв. - хтось із сучасників знає, що у ЧЗВ були заклади, у яких відбували покарання засуджені?!

20:39 хв — коментувати оптимізмне буду, бо у ті часи у мене була місія бігати з лікарні у лікарню до дітей та ще якось встигати самій пролікуватися, бо преспективи були дуже сумні у кожного.

24:00 хв — Микола Єжов ділиться спогадами про В.П. Брюханова

25:00 хв — синхрон, одне із небагатьох інтерв'ю Віктора Петровича Брюханова. І ось тут я пропоную суспільству порівняти справжнього Віктора Петровича з тим образом, який зліпили у серіалі НВО “ Чорнобиль”..., окрім візуальної схожості , кіношний директор нічого спільного не має з реальною людиною. А сучасники годуються цим кінопродуктом та з піною у рота, не пошукавши правдивої інформації, і далі споживають міфи, легенди та нісенітниці.

Як кажуть, дивіться самі та робіть висновки, бо Точного числа косвенных жертв не знает никто !

усе вищезгадане є моєю власною думкою 

----------

25 квітня 2024р.

автор В. Михайлова( Донець)

Прип'ять - Полтава

підтримка блогу

            ₴ : 5167803291871601

paypal: vpolyn1986@gmail.com