тема: ПОБУТ Сукня, що прошита чорнобильським атомом

Сукня, що прошита чорнобильським атомом

документальне оповідання

Ця історія бере свій початок у далекі 80-ті рр. минулого століття.

Як більшість прип'ятчанок я мала багато подружок, ми ділилися особистими секретиками, рецептами різних страв, пліткували про роботу та інших подружок і звичайно ж про модні тенденції в одязі того часу. Я нічим не відрізнялася від інших, ми були молоді, щасливі, а попереду було ціле життя.

Моїми улюбленими захопленнями були плетіння спицями та вишивання, а ще шитво, але на той час я ще не мала швейної машинки, бо це був великий дефіцит. То ж місцеві модниці задовільняли свої вишукані потреби замовляючи пошиття одягу у прип'ятському КБО( на російський лад так і називали КаБеО, тобто комбінат побутових послуг).

КБО - Комбінат побутових послуг,

м. Прип'ять, вул. Курчатова 17

Прип'ятський КБО знаходився у центральній частині міста по вулиці Курчатова. Я щодня йдучи на працю у школу мистецтв проходила повз. Надавала перевагу довгому волоссю, а тому перукарню відвідувала не часто, а от ателье мод було моїм улюбленим сервісом.

Якось у гості завітала подружка Тетяня К., вона працювала, якщо пам'ять не зраджує, спочатку у кафе “Прип'ять”, а згодом у одному із закладів харчування на ЧАЕС. Хоч місто добре забезпечувалося та все одно поняття дефіцит та делікатес були у Прип'яті. Тетяна по-товариськи час-від-часу підкидала мені якісь продуктові смаколики. Одного разу спілкуючись вона розповіла, що має кілька дуже гарних відрізів матерії ( матерія — так у ті часи називали тканину) і запропонувала подивитися, бо знала, що я слабка до тканин.

Домовилися, що я прийду подивитися і заціню. Довго чекати не довелося..., Таня дістала кілька штук відрізів імпортної тканини, я роздивлялася той скарб і не могла намилуватися. Подружка сказала, що дуже потрібні гроші і попросила допомогти це продати, а враховуючи те що я працювала у колективі більшість якого складали жінки, то це було досить розумно.

Я із захопленням роздивлялася тканини та один відріз мене просто зачарував. Це був шмат японського шифону по кромці якого золотою фарбою були видруковані якісь ієрогліфи та англійською “ made in Japan”. Неймовірна вишуканість та витонченість малюнків заворожували, а сама тканина наче рідина просочувалася крізь пальці, настільки вона була тонка та ніжна.Я не втрималася і взялася за справу з продажу тканин.

Заощаджених до зарплатні коштів не вистачало, довелося взяти в борг у колег і, назбиравши відповідну суму, я викупила японський шифон. Інші тканини також швидко розпродалися, але мене цікавив лише шифон і я вже подумки конструювала модель майбутньої сукні. Але покупка виявилася дорогою, тому пошиття довелося відкласти до кращих часів. Час-від-часу я діставала із шафи тканину, прикладала до тіла, вдивлялася у дзеркало і уявляла себе у обновці.

І ось з'явилася нагода. Червень 1985-го року, закінчення навчального року у школі і довгоочікувана відпустка, а отже й зарплатня та відпускні виплати дали змогу нарешті здійснити мрію. З відрізом тканини я завітала у КБО де я періодично робила якісь замовлення. Обшивалася у однієї й тієї закрійниці та її швачок, на жаль не пам'ятаю прізвищ. Майстриня оглянула мій скарб і все відразу зрозуміла. Це має бути витончена сукня, а та що її вдягатиме має виглядати наче пташка.

На той час у моді був дуже популярним крій рукава жіночих суконь т.з. “летюча миша”. Гуртом саме на цьому порозумілися та дійшли згоди і замовлення пішло в роботу. За якийсь час, може 2 чи 3 тижні, сукня була готова, до неї була пошита ще білизнева, бо основна настільки прозора, що просто так на тіло її вдягати було неможливо.

А тепер потрібна нагода куди і де похизуватися платтячком. Місто невелике, усі один одного знають, річ святкова, а не буденна. Та довго чекати не довелося. Відпустка дійшла кінця, а 1-ше вересня — це ж свято, саме тому й виглядати потрібно належним чином. До того ж це було подвійним святом, адже старший син Ромчик мав йти у 1-й клас новозбудованої СШ№5.

колоризоване фото сучасним інтернет-ботом

Вихід у світ пройшов належним чином, сукня нікого не залишила байдужим. А тут ще й колега була з фотоапаратом і запропонувала зафіксувати подію у кадрі. Далі була своєрідна фотосесія біля школи мистецтв та у холі, наодинці та з сином. Я була щаслива...

А потім сталося непередбачуване, на ЧАЕС вибухнув реактор. 27 квітня 1986-го року місто Прип'ять було евакуйоване.

Вперше потрапити додому після аварії мені вдалося лише у серпні 1986-го. Тоді радянський уряд дозволив мешканцям взяти деякі речі, які можна було піддати дезактивації, документи, дрібні коштовності чи прикраси. Це добро складалося у кілька поліетиленових пакетів і серед них була й улюблена сукня з японського шифону.

Вже на новому місці проживання я кілька разів вдягала улюблену річ та згодом сукня зайняла почесне місце у шафі.

...

Минули роки.

Сини виросли, обросли власними сім'ями. Родина молодшого сина Володимира подарувала мені красуню онучку.

Я не знала, що онуки так швидко ростуть, не встигла озирнутися, як маленька дівчинка перетворилася у неймовірну красуню.

Якось Жанна, саме так звуть онуку, завітала до бабці у гості і ми шукали у шафі у щоб перевдягтися, бо вже доросла до мого розміру і дитячі речі замалі. Переглядаючи одяг ми наштовхнулися на сукню з японського шифону і обом прийшло на думку поміряти. Поміряли, а потім на фоні прилеглого лісу зробили фотосесію.